Одна мама розповіла таку історію про свого сина:
«Коли моєму Вітюші виповнилось 18 місяців, ми якийсь нетривалий час
насолоджувались позитивними змінами: до цього моменту життя з дитиною стало
значно легше, ніж у перший рік після його народження. З того часу як він
опанував мистецтво ходьби, непримітний журнальний столик більше не був для
нього смертельною пасткою, і нам не доводилося слідкувати за кожним невпевненим
рухом нашого малюка. Коли він почав вимовляти свої перші слова, він також почав
повідомляти про деякі свої потреби, і нам уже не треба було вгадувати зміст
кожного його плачу. Так, усе стало легше та простіше. Однак після 18-ти місяців
ми раптово опинились у зовсім новому бурхливому світі, наповненому спалахами
дитячих нападів гніву, безперервного пхикання й періодичних польотів пляшечки з
водою (яка, виявляється, неймовірно аеродинамічна) просто в мою голову. Одна з
моїх подруг жартома сказала, що Вітюша явно випередив свій вік. Вона мала на
увазі, що страшна «криза двох років» прийшла передчасно».
Чому ж вік у два роки настільки важкий і чому взагалі
так складно впоратися з малюками в період від одного до трьох років?
Виявляється, є багато-багато (просто нескінченно багато!) причин, які,
об'єднавшись, створюють умови для потрясінь, яких завдаває нам дворічна дитина.
По-перше, давайте
порозмовляємо про те, що малюки можуть. Вони можуть переживати
безліч емоцій, включаючи щастя, гнів, печаль і страх. У них також можуть бути
дуже конкретні цілі й бажання; вони обурюються, коли ви втручаєтеся й заважаєте
їм досягти однієї з тих цілей, навіть якщо це заради їхньої власної безпеки.
Саме комбінація того, що дворічні малюки можуть, з тим, що вони не
можуть, і робить їх «важкими»: вони не можуть контролювати свої думки й
почуття, вони не завжди розуміють і можуть розповісти вам про них.
Володіння собою й емоційна саморегуляція
пов'язані зі здатністю (або її відсутністю, як у випадку з малюками)
контролювати свої думки й почуття й, у результаті, власну поведінку. Давайте
розглянемо приклад регуляції своїх емоцій. Уявіть, що ви потрапили в дуже
непросту ситуацію на роботі або дивитесь дуже сумний фільм, і вам хочеться
заплакати, але ви, розуміючи це, контролюєте свої емоції й тримаєте себе в
руках. Малюки ж у цьому плані повністю покладаються на батьків – їм необхідно,
щоб їх заспокоїли, коли вони відчувають будь-які негативні емоції.
Протягом першого року
життя діти роблять перші кроки на шляху до вміння заспокоюватися самостійно. Наприклад,
коли прокидаються вночі, вони беруть соску або обіймають улюблену іграшку.
Згодом вони вчаться контролювати свої емоційні реакції, проте це вміння розвивається дуже
повільно протягом усього періоду дитинства та юності. Більше того, багато хто з
нас продовжує вчитися приборкувати свої емоції вже в дорослому віці.
У цьому питанні ми не будемо ходити навкруги,
скажімо прямо: малюки не здатні ні регулювати емоції, ні контролювати самих
себе. Коли вони хочуть щось зробити, то зазвичай просто беруть і роблять це
або, принаймні, намагаються. Коли їм заважають, вони часто проявляють гнів чи
розчарування, у них просто немає іншого виходу, крім як показати вам те, як
вони себе почувають. Відсутність можливості повноцінно донести інформацію про
свої почуття за допомогою мови ще більш ускладнює проблему, оскільки малюки не
можуть розповісти про причини свого обурення. Тож вони кричать, плачуть,
закочують істерики й демонструють спалахи гніву; вони навіть можуть запустити
свою чашку вам у голову. Це погана новина. А ось гарна новина полягає в тому,
що з часом усе налагодиться.
Спочатку малюки будуть
показувати вам слабкі спроби самоконтролю й регуляції емоцій, результатом яких
будуть усі ті ж істерики чи навіть агресивна поведінка. У міру того, як дитина
буде рости, вона зможе розробити деякі стратегії поведінки, які допоможуть їй
упоратися зі своїми емоціями. До таких стратегій можна
віднести пошук допомоги в дорослого або відволікання своєї уваги від джерела
роздратування, що може бути ефективним при зниженні негативних емоційних
реакцій. Також корисно допомагати дітям дворічного віку розробляти їх власні
стратегії, подібні цим, якщо ваш малюк досить добре розуміє мову, щоб
усвідомити, як реалізувати дані стратегії.
У результаті, розвиток
здатності самоконтролю й володіння емоціями важливі для успішної соціальної
взаємодії, оскільки самоконтроль пов'язаний зі здатністю вчитись і
концентрувати увагу, а також з умінням самовиражатися за допомогою мови у
школі. І найголовніше: як тільки ваш малюк почне справлятися з цими навичками,
кількість істерик скоротиться, ниття зникне,
а чашки залишаться стояти на кухонному столі й, нарешті,
важкі діти перестануть бути важкими.
